Диякон православної церкви Віталій Поровчук захоплюється мандрами. У цей спосіб він зумів відвідати не лише різні куточки України, але й побував у 13 країнах Європи, і на досягнутому не зупиняється.

— Треба сказати, що я не є класичний автостопник, просто мандрую, а автостоп — це один зі способів пересування і пізнання країни та людей. Антон Кротов — відомий московський автостопник — називає це вільною мандрівкою.

Коли людина подорожує автостопом, то глибше пізнає світ і стає мудрішою. Я помітив, що у нас люди мало мандрують. І через це є навіть певні проблеми. Говорять, що країна роз’єднана. Але єднає любов, а щоб полюбити свою країну та людей, треба їх бачити. Якби ми більше мандрували, то більше знали би країну, більше любили нашу природу, дерев’яні святині, бо ж вони, як ковчежики серед моря новобудов... А ми, в кращому разі, купуємо путівку. Але у такий спосіб ти можеш побачити лише те, що хтось підготує, і то з вікна автобуса... Є у цьому щось несправжнє, якийсь ерзац тієї культури, з якою хочеш познайомитись. Це як штучна кава...

А коли їдеш, ідеш пішки, тебе беруть люди до себе на ночівлю, ти з ними знайомишся, зав’язуються контакти, питають, як ти живеш, бачиш, як вони живуть, як сприймають світ, Бога, інших людей — і це цікаво — побачити все зсередини. Тому я люблю саме такі мандрівки.

— Більше полюбляєте мандрувати на самоті чи з кимось?

— Коли мандруєш сам, то можеш зосередитись на молитві, повніше сприймаєш духовними очима те, що хочеш відчути, адже подорожую я в основному по святих місцях, прямую до мощів святих, чудотворних ікон, інших святинь. Але якщо подорожуєш з кимось, то ділишся враженнями. Навіть у нашій області від Острога до Почаєва є стільки святих місць, а люди їх просто не знають.

Втім, якщо ви раніше автостопом не подорожували, то починати краще не самому, а у компанії з людиною, яка вже має досвід. Адже у цій справі безліч дрібних, але надзвичайно важливих нюансів.

Язик до Києва доведе

— Чи важливо обирати місце для стопу?

— Важливо. Наприклад, ніколи не “стоперіть” на зупинках, стоянках та у населених пунктах. Водій подумає, що ви дістанетеся цілі і без його допомоги. Не зупиняйте перед перехрестям. На цій ділянці траси водій зосереджується на русі свого авто. “Стопити” краще у несподіваних місцях, там, де водії не очікують, що їх будуть зупиняти. Якщо стоїш посеред лісу з наплічником і картою у руках — це дивує, і люди звертають увагу. Це діє в Україні, але не у Європі, де до подібного через величезну кількість автостопників звикли.

Варто “стопити” на заправках та на тих ділянках траси, де авто не розвивають великої швидкості.

Часто допомагає карта. Був цікавий випадок. Якось я подорожував Тернопільщиною біля села Кривча, відомого живописними печерами, залишками стародавнього замку. Настала ніч і я не встигав на жоден транспорт. Опинився посеред лісу, стою, тримаю у руках карту і думаю, у якому напрямку йти та де ночувати. Аж поруч мене пролетіла машина з молдовськими номерами, згодом загальмувала і подала назад. Водій каже: “Сідай підвезу. Я взагалі-то не збирався зупинятися, але трохи заблукав, а у тебе, дивлюсь, у руках карта є”. Таким чином я доїхав аж до Луцька.

— А водії грошей не беруть?

— Випадки, щоб хтось із водіїв просив гроші, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Зазвичай попутників водії беруть, щоб не заснути. Особливо це актуально у випадках із далекобійниками. У Росії трапляється, коли — навпаки — далекобійники стопникам дають гроші.

Утім, майстерність автостопу — це не лише вдало впіймана машина, це вміння знайти вихід зі складної ситуації під час подорожі.

— Потрапляли в такі?

— Був у мене випадок під час подорожі до Хотина. Зійшов з автобуса о третій ночі посеред траси. Бачу — попереду стаціонарний пост ДАІ. Підходжу, там все як має бути — на варті міліція з автоматами. Запитую, чи можна біля вас тут лягти на карематі, бо не знаю, куди йти — ніч глуха. ДАІшники відповідають, що не можна, бо устав не дозволяє... Я вже збирався, бува, йти, але вони почали розпитувати мене: хто я, звідки, і врешті запропонували заночувати у їхній кімнаті відпочинку, а там нормальна така кімната — диван, душ...

У Франції мало не потрапив у халепу через непорозуміння з місцевими арабами, але минулося...

Європа ближче, ніж здається

— Куди пролягав ваш шлях останнім часом?

— Останнім часом мої мандрівки пов’язані зі святими місцями. Подорожую з молоддю із нашої церкви. У нас є Братство і ми організовуємо паломництва як для молоді, так і для всіх парафіян. Остання поїздка Братства була цього літа до Польщі. Ми вісім днів мандрували Закерзонням і на Мазурах. Території східних воєводств населяють тепер поляки, але деякі православні святині збереглися. Одна з таких святинь — монастир Кирила і Мефодія в селі Уйковичі. У ньому є православна ікона Відрада. Вона відома тим, що прочан, які не мають дітей і моляться перед нею, Господь благословляє народженням малюків.

До речі, у Польщі ставлення до паломників та ще й священнослужителів особливе. Виходиш на дорогу і тільки піднімаєш руку, одразу хтось зупиняється, і навіть якщо їхати в інший бік — все одно розвертаються і підвозять.

На Мазурах (це на півночі Польщі) є кілька тисяч озер, подібних до наших Шацьких, та добре розвинена туристична інфраструктура. Можна взяти яхту на добу всього лише за 200 гривень. Дістатися туди неважко. Їхати треба до Любліна, а потім автобусом або автостопом.

Зазвичай до європейських міст можна дістатися значно дешевше. Приміром, до Праги. Доїхавши до міста Ужгород, можна перетнути кордон і дістатися до містечка Міхаловиць. На місцевій станції можна купити квиток до Праги другим класом значно дешевше, ніж це коштувало б з України. А квиток з Праги до будь-якого іншого європейського міста коштує менше.

Розмовляла Зоряна ГОШОВСЬКА