У суботу рівненський мототрек охопили смуток і тиша. Прихильники спідвею прийшли провести в останню путь відомого спортсмена Ігоря Марка. Він так і не прийшов до свідомості після важкої травми голови та помер у лікарні 16 листопада.

Тиша була настільки гнітючою, що навіть мужні чоловіки не могли стримати сліз. Шанувальники великого спідвеїста досі не можуть змиритися з його смертю. Пенсіонери, старші чоловіки та жінки, молодь і навіть діти з Рівного, Львова та Червонограда прийшли попрощатися з Ігорем Марком.

Під спів церковного хору рівненські спідвеїсти — Віктор Гайдим, Олександр Бородай, Володимир Омельян, Петро Велесик, Михайло Онешко, батько і син Колодії, Олег Немчук, Руслан Лозовицький, Олександр П’ятничко (Червоноград), Андрій Карпов, Андрій Кобрин —пронесли тіло спортсмена останнім колом пошани. Весь шлях був вкритий квітами. Символічно, що за портретом спортсмена несли шолом, в якому він виступав на змаганнях, а поряд із труною стояло два мотоцикли, на яких їздив видатний спідвеїст. Останній віраж гонщика присутні зустріли оплесками, які тривали, аж поки Ігоря не винесли з мототреку.

Довга процесія не зменшилася й на кладовищі. Червоноградські та львівські колеги, які теж приїхали попрощатися з Марком, не стримували сліз та емоцій. Лише сестра Ігоря запевнила: “Бачиш, я не плачу і не влаштовую істерик, як тобі й обіцяла. Бачиш, я спокійна…”

… Стоячи над всипаною живими квітами та вінками могилою Ігоря Марка, чимало з присутніх висловлювали й свої здогади про причини смерті спідвеїста. Їх чимало: це і версія нещасного випадку, коли Ігор сам впав та вдарився головою, і бандитського нападу, щоправда, невідомо з якою метою, і навмисного вбивства. Дехто пов’язує смерть Ігоря Марка з ДТП, що трапилася 9 червня.

Проте, як би там не було, помер відомий та визнаний у світі гонщик, гордість українського спідвею. Редакція “ГАЗЕТИ” глибоко сумує з приводу передчасної смерті Ігоря Марка та висловлює щире співчуття його рідним та близьким.

Біографічна довідка

Ігор Марко народився 29 червня 1965 року в Червонограді на Львівщині. Любов до мотоспорту у нього була з раннього дитинства. Завдяки старшому брату потрапив у секцію мотокросу. Після його трагічної смерті, Ігор вирішив остаточно присвятити себе мотокросу, а за тим — спробував свої сили у спідвеї.

Першим тренером Ігоря Марка став володар кубка СРСР 1980 року, чемпіон СРСР 1981 року на 1000-метровому треці Анатолій Миронов.

Вже у 1978-му 13- річний Ігор Марко досягнув високих результатів — третє місце в особистій першості Львівської області із зимового мотокросу. Його успіхи не залишилися непоміченими. Незабаром його запросили у найсильніший та найтитулованіший клуб України — рівненський, у той час “Сигнал”. Найкращі досягнення пов’язані саме з виступом у цьому клубі. Триразовий чемпіон Радянського Союзу в командному заліку 1985, 86-го та 87-го років. Проте особливо вдалим був 1986-й. Окрім титулу чемпіон Радянського Союзу в командному заліку, титул чемпіона Радянського Союзу в особистому заліку серед юніорів, володар кубка соцкраїн та найвище досягнення — чемпіон Європи серед юніорів (тоді Чемпіонат Європи мав статус світового, тому що в ньому брали участь спортсмени до 21 року з усього світу). З того часу Ігор Марко жив у Рівному. Величезний досвід та професіоналізм допомогли йому вийти на міжнародний рівень. Спортсмен відвідав чимало країн і не раз повертався звідти з перемогами. Так він став чемпіоном СНД у командному заліку в 1992, 1996 роках.

Ірина НИЧИПОРУК, Олена ОВСІЙЧУК