На перший погляд, Рівне — звичайне провінційне місто, яке волею долі стало “столицею” однієї з областей України. На перший погляд, нічим не визначне, але це лише на перший погляд…

Дуже часто про Рівне можна почути, що “непримітне село”, де всі один одного знають. І справді, за всю 725-річну історію біля Рівного не відбувалось грандіозних битв, тут не перекладали Євангеліє, воно не було центром князівства і тут немає середньовічного замку. Однак в історії нашого міста були події, які роблять Рівне унікальним, несхожим на будь-яке інше місто на Землі.

Місто трьох столиць

У найтяжчі для України часи Рівне тричі ставало столицею. Вперше це сталось на початку минулого століття, коли під натиском більшовиків Директорія Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою була змушена залишити Київ. Тоді столицю перенесли до Рівного, де на залізничній станції стояв вагон з урядовцями. Про той час залишилась приказка: “Під вагоном — територія, у вагоні — Директорія”.

У ті ж буремні роки Рівне оголошують столицею вдруге. Бунтівний отаман Оскілко проголошує наше місто столицею України. Але, як і першого разу, — ненадовго.


Утретє наше місто стає столичним містом волею окупанта. У 1941 році на окупованій німцями території створюється рейхскомісаріат “Україна” зі столицею у Рівному. Випускались навіть власні гроші. Після війни місто стає одним з обласних центрів УРСР

Симон Петлюра і російські царі…

У місті є вулиця і пам’ятник Симону Петлюрі, адже цей визначний український діяч бував у Рівному. Відвідали наше місті й імператори.
Першим побував у Рівному російський імператор Олександр ІІІ, коли їхав з інспекцією на будівництво Тараканівського форту. У місті він заклав перший камінь під будівництво цегляного Свято-Воскресенського собору. У народі ще довгий час храм називали Олександрівським.

А от про перебування у Рівному імператора Миколи ІІ майже немає відомостей. Достеменно відомо, що імператор гуляв вулицями Здолбунова, звідки відправив до Санкт-Петербурга телеграму: “Посетил Здолбунов. Город грязей”. Оскільки Микола ІІ їхав потягом, то можна припустити, що через Рівне він також, як мінімум, проїжджав.



Вулиці з гумором

Чи задавали ви собі коли-небудь питання: чому та чи інша вулиця має саме таку назву? У цьому плані, з уявою та почуттям гумору у рівнян було все гаразд. Вулиця Кавказька, наприклад, носить свою назву не з часів СРСР, як свідчення дружби з народами Кавказу. Це її споконвічна назва. Рівняни, бачте, так хотіли мати власні гори, що “Кавказом” називали горби, де був єврейський цвинтар (за будівлею нинішньої облдержадміністрації). От так і вулиця стала Кавказькою.


Схожа історія й у вулиці Шкільної. Майже у всі часи, до Другої світової війни, у Рівному проживало багато євреїв. На цій вулиці знаходились синагоги, при яких діяли школи. Тому-то й вулиця отримала назву — Шкільна. Донині збереглись старі назви вулиць Тиха, Ясна, Видумка та інші.

Цікаво у XVIII-XIX століттях називались у Рівному квартали. Якщо з кварталом “німці” все зрозуміло, бо там проживали здебільшого німецькі поселенці, то з кварталами “Америка” та “Воля” не все однозначно. 


“Америка” — це частина міста, між залізничним вокзалом і пивзаводом. Найпоширеніша версія назви, що перший будинок тут спорудили українці, котрі повернулись з еміграції з Америки (США чи Канади). Що ж до “Волі” (район пивзаводу), то першими поселенцями цього району нібито були випущені з тюрми на волю злочинці.
А ще у Рівному, в різні часи, жили, працювали та творили: Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Улас Самчук, Олена Теліга, Володимир Короленко. 

У день народження міста, якому нині виповнюється офіційно 725 років, важливо пам’ятати про його цікаву історію та не забувати про те, що ми, сьогоднішні, — це історія Рівного завтра. І цю історію ми пишемо щодня…