Нехай Бог засудить їхні дії — виносить вирок Тетяна Лісовець із Старого Села Рокитнівського району. Жінка переконана, що шукати винних у цій ситуації марно, але наболіле не дає спокою. Вона стверджує, що понад тридцять хвилин їх машину на посту у Сарнах тримали співробітники ДАІ, в той час як її шестирічна дочка вмирала. Натомість працівники ДАІ стверджують, що авто відпустили негайно.

Тетяна Лісовець народила шестеро діток, двоє з яких — інваліди. Донька Галина мала уроджену ваду — потилично-мозкову грижу.

— Коли мене разом з нею виписали з пологового і сказали, що вона не житиме, — говорить пані Тетяна. — У мене вже був тоді Андрійко, у якого лікарі виявили спинномозкову грижу, згодом і рак спинного мозку. Я, довго не думаючи на п’ятий день після пологів взяла свою дівчинку на руки та поїхала у Рівненську міську лікарню у відділення нейрохірургії.

Там жінці дали направлення у Київ в інститут нейрохірургії імені академіка А.П. Ромаданова. Одразу ж медики їй сказали, що дають лише один відсоток зі ста, що дівчинка після операції виживе.

— Пояснили, якщо у тому місці, де грижа, є мозок, то дитя може померти на операційному столі, а якщо мозку там немає, то буде жити, — продовжує мати. — Донечку згодом прооперували, вирізали грижу, а щоб не збиралась рідина у мозку, ввели в організм шунт — систему з тонких силіконових трубок-катеторів та клапана. Після цього ми кожного року в Київ їздили на обстеження.

Дитину збирались віддавати в школу

Мати й не думала, що з Галочкою може щось статись, бо дитина росла з року в рік, нормально розвивалась. Каже, що й жвава була, і весела. Більше мати переживала за Андрійка, якого могло не стати з дня на день.

— З донечкою все нормально було, ми вже й в школу збирались її віддавати, — продовжує жінка. — У кінці серпня ще у Рівненській міській лікарні були з нею. Але раптом того вечора їй стало погано. І раніше таке траплялось, та я її тоді вчасно у Київ завезла. Пояснили, що клапан западає, тому їй робиться зле.

День 26 вересня цьогоріч мати не забуде ніколи. Під вечір Галиночка пожалілась їй, що болить голова. Тетяна знала, що зволікати не можна, адже будь-якої миті дитини може не стати. Вона набрала номер “швидкої”, там їй відповіли, що машини немає, бо повезли породіллю. Жінка миттю обдзвонила односельчан, у яких є автомобілі. Вже о дев’ятій годині вечора Тетяну з дитиною на руках та чоловіком віз “Жигулями” у Рівне односельчанин Михайло.

— Нас зупинили даішники на об’їзній у Сарнах, — розказує жінка, ковтаючи сльози. — Їх двоє було, щось заглядали, світили попід фарами. Наш водій пояснював, що у нього все нормально з техоглядом машини, бо він не раз і в Росію їздив. Працівник ДАІ відірвав техталон та забрав нашого водія. Мій чоловік вибіг з машини та почав кричати, що дитина помирає.

“Своїми законами вони вбили моє дитя”

У відповідь, каже жінка, лише почула запитання: “А що з дитиною?”. Вона почала пояснювати, що у неї апарат у голові і їй терміново треба у лікарню. А патрульний, говорить, навіть не подивився в її бік.

— Я вже почала рахувати, — продовжує пані Тетяна. — У Галочки серце переставало битись через кожних сім разів. Вона трепетала у мене на руках, як пташечка, билась, рвала на собі одяг. А потім так міцно притулилась і затихла. Я подивилась, а у неї слізка тільки по щоці скотилась. Носик холодний став і губки, а очі так і залишились відкриті.

Мати у розпачі почала кричати, що дитини немає. Тоді їм віддали документи і вони поїхали.

— Нас на посту десь хвилин тридцять тримали, — пригадує мати. — А потім відпустили. Та пізно… Ми поїхали у сарненську лікарню, але зважитись віддати дитину на розтин я не змогла, тому повернулись додому. Я тільки не можу зрозуміти, яке право вони мали нас тримати? Чого моє дитя там загинуло? Я не хочу зараз з’ясовувати, хто був тоді на патрулюванні. Від людського суду можна відкупитись, але хай його судить Бог. Я б хотіла поглянути лише тому чоловікові у очі… Бо своїми законами вони вбили моє дитя.

ДАІшник каже, що затримали авто лише на п’ять хвилин

У той вечір на посту ДАІ ніс службу старший інспектор 4-го взводу ВДАІ для ОДДЗ Сарненського МРВ ДАІ ВДАІ УМВС України в Рівненській області Віктор Котик та інспектор 4-го взводу ВДАІ для ОДДЗ інспектор Андрій Петровський.

— Я пам’ятаю цей випадок, — розповідає старший інспектор Віктор Котик. — Це була ніч. Мій колега зупинив авто та підійшов до мене, щоб як старшому по званню пояснити ситуацію. Справа у тому, що у водія авто був талон проходження державного технічного огляду з ознаками підробки. А при такій ситуації ми повинні затримати водія. Коли водій авто вийшов до нас, вибіг пасажир та почав кричати, що у салоні важка дитина, яку під крапельницею везуть у Рівне, їй дуже погано і вона помирає. Я ще перепитав колегу, чи дійсно хтось у салоні є. Він підтвердив. Ми негайно повернули документи, не складали жодного акта про порушення. Автомобіль поїхав у сторону Рівного. Всього часу ця процедура зайняла не більше п’яти хвилин. Чесно кажучи, я не розумію матір, яка уночі везла дитину не у рокитнівську чи сарненську реанімацію, а у Рівне…