Доки події на політичному олімпі в Києві більше нагадують поганеньку мильну оперу на надцять серій, Рівненщина живе своїм життям. Хтось переходить в іншу партію, а хтось готується до жнив. Про інвестиції, кадрові питання та трішки про політику журналіст “ОГО” спілкувався з головою Рівненської облдержадміністрації Віктором МАТЧУКОМ.

— Торік ви пишались тим, що на Рівненщину активно залучають інвесторів. Вже минула половина 2008 року, але зараз ні про які масштабні інвестиційні проекти не йдеться. Це означає, що інвестори втратили інтерес до Рівненщини?

— Це означає, що на підході кілька крупних проектів. Кожен рибалка знає, що спочатку клює дрібна риба, а потім кльов пропадає — це можлива ознака того, що підійшла дуже велика риба… дрібнота розбіглась. Тоді треба сидіти тихо і бажано ще й ліску змінити… Так і тут, у планах є кілька проектів, які за своїми основними показниками, обсягами інвестицій і кількістю робочих місць переважають все те, що було у нас до цього разом взяте.
Дрібніші проекти теж рухаються і нікуди не діваються. Їх навіть дрібними некоректно називати. Дубномолоко — це дрібний проект? Про нього менше говорили, але 30 мільйонів доларів інвестицій є. Проводиться сертифікація продукції в Росії, що дозволить вийти на цей ринок. Запрацювали проекти, які свого часу були пригальмовані. Знову ж таки аналогія з риболовлею: коли зловив першу рибину, радуєшся, хвалишся, другу — те ж саме, а коли зловив двадцяту, то сенсу вже нема кричати і хвалитись. Тому ми кричатимемо лише про ті проекти, які будуть значимими для всього Західного регіону чи України в цілому.

— Більшість інвестпроектів Рівненщини — промислові, але ж область аграрна. У цьому секторі є активність інвесторів? Часто можна почути, що землю скуповують поляки, німці…

— За минулий рік кількість облогуючих земель зменшилась на 20 тисяч гектарів. І при цьому не з’явилось польських, німецьких чи китайських інвесторів. Наші місцеві стали настільки міцними й конкурентними, що просто не дали змоги іноземцям сюди зайти. Купується нова сільськогосподарська техніка. Інколи прямо з європейських виставок техніка потрапляє на наші поля. Такі господарства, як “Ленд Вест”, агрофірма ім.Воловикова, “Інсеко”, “Укртехнофос” працюють за найсучаснішими технологіями і успішно.

— На Рівненщині є райони, де в голів адміністрацій не призначені всі заступники. З чим це пов’язано?

— Ми дуже прискіпливо підходимо призначення заступників. Тут позиція, як у Сталіна: кадри вирішують все. Ключовими фігурами є голови райдержадміністрацій, але один в полі не воїн… І потрібна нормальна команда. Експериментувати тут недоречно, краще витратити час на те, щоб придивитись до людини, чи справиться вона з обов’язками.

— Яка ваша позиція щодо призначення начальника Управління служби автомобільних доріг? Адже Юхименко пішов, “в.о.” — Богданович, а ще на цю посаду, через суд, може повернутись Жежук…

— Таке, на жаль, у нас робиться не лише навколо цієї посади. Коли на перше місце ставиться політична складова у визначенні кандидатур на ту чи іншу посаду, то завжди так виходить. Наприклад, на посаду заступника начальника Контрольно-ревізійного управління у Рівненській області призначається людина, яка жодного дня не працювала в КРУ. І на цю людину відразу покладаються обов’язки начальника. Якби це було в медицині: беруть дояра чи механізатора, призначають заступником головного лікаря і покладають на нього обов’язки головного лікаря. Навіть якщо це найкращий у світі дояр чи механізатор — дуже мало шансів, що він буде хорошим лікарем.

Дехто розуміє, що я його ніколи не погоджу на цю посаду, тому що він був не найкращим у світі механізатором. На першому місці для нас має стояти професійність і порядність, а партійність ми маємо відкласти в бік.

— Деякі голови адміністрацій чи їхні заступники, які були в “Нашій Україні”, пішли в “Єдиний центр”. Ці люди з вами погоджували чи радились перед тим, як робити такий крок?

— Стосовно політичних поглядів, я ніяких обмежень до голів районних адміністрацій не маю. Кожному з них завжди казав: поки ви займаєтесь роботою — політика збоку. Доки політика не шкодить роботі, вони можуть бути членами будь-яких партій, хоч партії любителів пива… Чесно кажучи, я навіть не знаю, хто з голів чи їхніх заступників є членами “Єдиного центру”.

— Не шкодуєте, що частина кадрів пішла?

— Вони нікуди не пішли, вони працюють. Політика й робота існують у паралельних світах. На роботі мене не цікавить, який у вас партійний квиток і чи є він взагалі. Але якщо ви не виконуєте свою роботу, то вас не захистять і два партійних квитки…

— Ходять чутки, що вас запрошують працювати в Секретаріат чи Кабмін. Диму без вогню не буває. Були такі пропозиції?

— Не коментую.

— Тоді запитаю інакше. Ви з області не збираєтесь?

— Ні. Щоразу, коли приїжджаю з Києва, мені треба час, щоб відійти від того всього… То який сенс йти туди і прирікати себе на цю каторгу! Можливо, це було б доречно і логічно, якби змінилась атмосфера і стала конструктивною та діловою. Попрацювати — хочеться. Брати участь у змаганнях, хто влучніше плюне один в одного — я не хочу.