Новини

Людиною року-2014 був волонтер

<P><p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”><strong>«Аби не ці укропські волонтери, ….., уже б давно все закінчили»… Цю есемеску одного з російських найманців, що воював у Донецьку під прапором сепаратистів, перехопила українська розвідка. Здається, кращого і більш об’єктивного визнання, важливості, а може, й вирішальної заслуги волонтерів у блискавичному відродженні нашого війська, його моральної і бойової сили, попри старання «п’ятої колони» Москви і Януковича, не треба і шукати.</strong></p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Цей рух почався від Майдану, бо масова стихійна допомога від людей харчами, одягом, наметами та дровами дала повстанцям на Хрещатику можливість вистояти і перемогти. Коли ж підступний ворог розв’язав агресію на сході і стало ясно, що в держави Україна фактично вже немає армії, а той іще радянський «сальний» генералітет спроможний у кращому разі на бездіяльність (наразі вже розслідуються справи за здирництво і саботаж військових функціонерів), знайшлися інтенданти від народу. Інакше би… Чомусь, як це не гірко, та віриться ворожій есемесці…</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Продукти, форма і спорядження – бронежилети, шоломи, розгрузки для боєприпасів, термобілизна, теплі речі, «гражданські» джипи, автобуси і навіть бойові машини, відновлені в майстернях підприємців, акумулятори, бензин, дизпаливо, мобільні бліндажі та ще цигарки широкою рікою текли й течуть у батальйони добровольців, у бойові частини. Усе – для фронту, все для перемоги.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Тож, обираючи сьогодні «вирішальних» особистостей, які тримали на своїх плечах країну в страшному і трагічному 2014 році, ми вирішили спрямувати погляд не в бік політиків-балакунів чи олігархів-промисловців.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Бо людина року-2014 в Україні – це волонтери. Хто саме з них? Навряд чи хоч комусь під силу такого визначити. Їх тисячі і навіть сотні тисяч. І не важливо, скільки коштував чийсь внесок. Згадайте, що колись дві лепти бідної вдовиці Спаситель оцінив дорожче, аніж золоті динарії.</p>
<h3 style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; font-size: 16px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: #0a0a0a;”>«Зарплата в мене копійчана, а хлопцям треба так багато»</h3>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”><strong><a style=”text-decoration: none; color: #c81c00;” href=”http://7d.rv.ua/wp-content/uploads/2014/12/IMG_7340.jpg”><img class=”wp-image-72258 size-full alignright” style=”float: right; margin: 0px 0px 10px 10px; padding: 0px; display: inline;” src=”http://7d.rv.ua/wp-content/uploads/2014/12/IMG_7340.jpg” alt=”IMG_7340″ width=”300″ height=”200″ /></a>Наталію Самойлову</strong> в нашому місті добре знають як «афганську» активістку. Це – донедавна. Тепер – коли не йдеш увечері до супермаркетів «Сільпо» чи «Еко», вона вже тут як тут із волонтерськими візком і скринькою. Майже завжди з надійними помічниками, дванадцятирічним Назаром та п’ятнадцятирічною Надійкою. Дітей жінка виховує сама…</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Ніколи не забуду ту картину, коли боєць «Горині» Віталій Тепляков (він був героєм наших публікацій) вклонився до землі й став на коліна перед волонтеркою на мокрому асфальті перед магазином. «Ви – наші ангели-рятівники, без вас були б ми всі голодні, голі й босі. Давно б пропали!»</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– Як починала? – згадує вона. – Багато моїх друзів і знайомих пішли в АТО. Спочатку пакувала передачі їм: кому шкарпетки, кому тушонку. Зарплата в мене невелика, а хлопцям треба так багато. Якось потрібні були кошти на ліки – терміново. І раптом мій Назар (він був уже назбирав собі на ноутбук п’ять тисяч) кладе мені ті гроші. «Без ноутбука можна обійтися», – каже.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Згодом Наталія Самойлова знайшла і осередок однодумців – фонд «Руєвит». До осені, розповідає, за день назбирувала в скриньку по десять тисяч гривень. Тепер нема і половини того. Із бусами, заповненими допомогою військовим, Наталя двічі побувала на передовій: спочатку під Луганськом, потім – під Донецьком.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– Наприкінці червня схід України не був ще так, як зараз, весь у руїнах. Знайшли, нарешті, добровольців. Вони, хто в шортах, хто в гумових шльопанцях, в якихось майках воювали. Обід – бляшанка кільки на п’ятьох. Побачили, що їм привезли форму, шоломи, бронежилети – були такі щасливі. Просили все чогось смачненького: цукерок, шоколаду. Але найбільше тішилися дитячими малюнками й листами. Веселі такі хлопці. Хто старший, «броники» й шоломи повіддавали молодим. Такі от наші українці.</p>
<h3 style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; font-size: 16px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: #0a0a0a;”><strong>«</strong>Хтось думав, Україна на колінах, та виявилося, що вона лише зав’язувала берці…<strong>»</strong></h3>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Адреса «Волонтерських співанок» – центральний продуктовий ринок, ріг вулиць Сагайдачного і Полуботка. Я чув про них давно, тепер і побував… А цей підзаголовок волонтери надрукували на банері, який розповідає перехожим, що ж тут відбувається, а одночасно служить декорацією для концертів.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– Ми якось йшли через базар, побачили, що тут збирають для військових кошти, то попросилися, щоб заспівати теж, підтримати, чим можемо. Тепер приходимо щоразу, бо грошей ще не маємо, ми ж п’ятикласниці, – розповіли <strong>Віра і Оля Дем’янчуки</strong>, маленькі й дуже симпатичні виконавиці колядок. – У нас нема в АТО нікого з родичів або знайомих, та це хіба важливо. Там наші воїни, хай вони швидше повернуться з перемогою, нехай в них буде все, що треба на війні.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– Це наше волонтерство довело не тільки єдність українського народу, – вважає їхній щасливий тато, Юрій Дем’янчук. – Воно щодня підкреслює ті негаразди й безпорадність, які панують посеред найвищого чиновництва. Адже повинне Міністерство оборони забезпечувати всім, що необхідно армії, не «намальованим», а справжнім героям України.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”><a style=”text-decoration: none; color: #c81c00;” href=”http://7d.rv.ua/wp-content/uploads/2014/12/IMG_7332.jpg”><img class=”wp-image-72257 size-full alignleft” style=”float: left; margin: 0px 10px 10px 0px; padding: 0px; display: inline;” src=”http://7d.rv.ua/wp-content/uploads/2014/12/IMG_7332.jpg” alt=”IMG_7332″ width=”300″ height=”200″ /></a>Наступним, посеред тісного кола, співав <strong>Андрій Ляшук</strong>, відомий рівненський кобзар, той, що знімався в фільмі «Поводир». Під неповторні і такі до болю українські переливи кобзи він заспівав Сковороду.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– Моя дружина – теж активний волонтер, одна з організаторок цієї співанки. Вона і привела мене сюди, – зізнався іменитий виконавець. – Чудове місце як для кобзаря – базар. Ти посеред людей, немає тих умовностей і рамок, що на концертах. Бо давні українські кобзарі завжди на ринках виступали, а у винагороду – хто скільки дасть. Для мене це розкішне місце, я радий, що мені дають можливість так пограти.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”><strong>Христина Панасюк </strong>– також не початківець. Вона – вже знана авторка і виконавиця численних романтичних, а починаючи з 2014-го й патріотичних бардівських пісень.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– Тепер вся Україна – мої друзі, за хлопців, що в АТО, хвилююся, як за рідню, – так пояснила витоки своєї патріотичної поезії Христина. – Я їздила з волонтерами в АТО, співала для бійців, то присвятила ці пісні всім нашим воїнам. А також – волонтерам України. Хай вороги почують і зрозуміють: нам не все одно, що буде з країною. На сході тяжко, але солдати так радіють, коли до них приїжджають із концертами, коли народ підтримує їх, хто чим тільки може…</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>Тим часом <strong>волонтерка Тетяна Гонтар</strong> міняла скриньку для пожертв, бо попередню вже наповнили купюрами по вінця.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– Це – сьома співанка, й щоразу назбируємо понад десять тисяч, – відверто задоволена вона. – Все до копійки витратимо на зимові берці, уніформу, шоломи, бензин. А цього разу нам замовили тосол, акумулятори, котли для розігріву двигунів важкої бойової техніки, біноклі, приціли для нічного ведення вогню. Потрібні маскувальні сітки, а їх ніхто не виробляє. То наші волонтерки їх плетуть, хто на базарі, а хто вдома. Плетуть шкарпетки – їх потрібно теж багато, по кілька пар для кожного бійця. Бабусі сушать сухарі…</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>У цей час до гурту підійшли, непевно вже крокуючи, безхатченки. Їх волонтерки пригостили кавою, а ті… покопирсалися в кишенях і повкидали в скриньки пожмакані «п’ятірки» і «десятки».</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>– До нас приходять жертвувати на оборону всі, кому не байдуже, що станеться з Україною, – помітила моє щире здивування Тетяна. – Багаті й бідні, риночні торговці, чиновники, самі ж військові, що на ротації. А ще – донецькі і луганські переселенці, нерідко – білоруси, поляки, німці. Хоча повинні б стати в чергу олігархи, та поки їх не видно.</p>
<h3 style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; font-size: 16px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: #0a0a0a;”>«Повертайтеся живими й здоровими!»</h3>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”><a style=”text-decoration: none; color: #c81c00;” href=”http://7d.rv.ua/wp-content/uploads/2014/12/IMG_7369.jpg”><img class=”alignright wp-image-72259 size-full ” style=”float: right; margin: 0px 0px 10px 10px; padding: 0px; display: inline;” src=”http://7d.rv.ua/wp-content/uploads/2014/12/IMG_7369.jpg” alt=”IMG_7369″ width=”300″ height=”200″ /></a>Про те, що під далеким Маріуполем боронить спокій України доброволець із Рівного, розвідник і стрілець Богдан Марчук, одна з учениць 5-Б класу НВК № 26 дізналася майже випадково. І не забула запитати в матері бійця, чи може передати синові хоча б листа. Та згодилася. А потім усе це вилилося в дитячу волонтерську акцію, бо кожен у цьому класі побажав намалювати, написати чи передати щось солдатам. Учнівську ініціативу підтримала Ірина Матейко, класний керівник. А потім приєдналися і восьмикласники.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>«Любі наші воїни, я так хвилююся за вас! Будь ласка, повертайтеся живими і здоровими!» – так написала у листі солдатам Ганнуся Дергун. Усього ж дитячих послань понад тридцять.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19.5599994659424px;”>…Посилка вже, мабуть, дісталася передової. Листи, малюнки, сувеніри, ялинки і синьо-жовті атласні гірлянди, що виплели дитячі руки, аби прикрасити бліндаж. Артемко Козачок передав найбільший свій хлопчачий скарб: справжнісіньку солдатську флягу. Малі позносили пів’ящика цукерок, аби солдатам трішечки підсолодити свято. Ви уявляєте собі це? Чи ж можна після цього мати сумнів, що й сам Господь позбавить захисту країну, де не дорослі дітям, а діти на Його Різдво передають захисникам свої смаколики…</p>

Безкоштовна пошта @Rivne.com.ua

Адреса: @rivne.com.ua 
Пароль:
  Забутий пароль |  Нова адреса