Статті

Їм уже не 30, але ще не виповнилося 80.

<P>Комп’ютери, “аськи”, телевізор, СМС-ки зайняли у дні сьогоднішньому свою зручну нішу, витісняючи живе спілкування. Без цих елементів прогресу не уявляє своє життя молодь. А от люди старшого віку, які звикли до вечорниць, засідань, професійних об’єднань, часто-густо почуваються одинокими.
<P>Будучи людьми інтелігентними, забезпеченими, при роботах, як кажуть, однак вони мають прогалини чи дефіцит у духовному житті. Саме таких людей — енергійних і симпатичних, вік яких аж ніяк не відповідає стану душі — об’єднав рівненський клуб “Ретро”. На чергову зустріч завсідники клубу зібралися минулої неділі.
<P>Заходячи у приміщення з “тормозком”, кожен гаряче вітав уже присутніх там. Правда, чоловіки і тут були в дефіциті. Але як згодом переконалась, ого-го чоловіченьки! Жінки приходили нарядними, із зачісками, буклями та гарним макіяжем. Були і такі, хто прийшов сюди вперше.
<P>Серед них — пані Галина, миловидна чорнява жіночка, якій вочевидь теж бракує душевного дозвілля в житті. Вона знайомилась з присутніми, розпитувала про традиції клубу і вже наприкінці весело кружляла у танці з граціозним партнером. Пані Раїса, пенсіонерка, прийшла у клуб вдруге. Каже, що тут весело. Присутні, як мурашки, швиденько розкладали по тарілках салати, ковбаси, печиво — словом, те, що кожен із собою зміг принести. Судячи по столах, могли усі, і це ще раз підкреслило: у клубі збираються люди забезпечені. Сервірування прискорила пані Лариса, яка трохи запізнилась, бо готувала велике деко картоплі. Вона на пару з пані Людмилою — сьогодні у клубі організатори, то ж і розпочали зустріч із щирого вітання:
<P>— Доброго дня, шановна родино! Раді бачити знайомі і нові обличчя нашого колективу, всіх вітаємо із початком літа!
<P>Пані Людмила, основна робота якої причетна до організації відпочинку, одразу ж запропонувала присутнім поїздки на море. Тема жваво обговорювалась, особливо подорожчання проїзду на залізниці.
<P>— Це ж тепер доведеться на 50 відсотків більше платити за квитки, — сказала одна з присутніх.
<P>— Отож бо й воно, — підтримала інша. — Залізниця у нас, як окрема держава в державі. Знають, що на море все одно їхатимуть і знайдуть до сотні ще 50 гривень.
<P>Проте зростання цін не особливо зіпсувало настрій присутнім, які перейшли на обмін особистими новинами. Чи не найбільшим “мінусом” зустрічі була відсутність Колі-гармоніста, який задає тон співанкам. Стільки про нього наслухалась, що дуже захотіла побачити. І побачила, щоправда, на фотографії. Коли ж у гурті зазвучала пісня, то подумалось, що з цього колективу вийшов би пристойний народний хор. Пані Лариса, яку сусідка назвала Раїсою Кириченко, своїм сильним голосом просто вразила. Не відставав від неї і пан Микола — бізнесмен, який приїхав на зустріч своїм авто і виявився гарним партнером у танцях. Пізніше дізналася, що він ще й морж.
<P>Пані Лариса передала усім привіт від їхньої колишньої колежанки, яка нині перебуває в Америці. Розповіла, що та сумує за Україною.
<P>— Я її розумію, — вступила в розмову одна з присутніх жінок — дружина військового. — Я увесь світ об’їздила, а краще ніж у нас, нема ніде. Взяти хоча б нашу картоплю…
<P>І всі почали дружно хвалити картоплю, яку приготувала пані Лариса. Та ж із задоволенням поділилась рецептом. Застілля чергувалось із танцями. Кожен почувався розкуто, а кавалери старалися не обділити увагою усіх дам.
<P>— Я все життя була серед тих, кого називають активістками, спортсменками, красунями, усе робила швидко, усе встигала, — згадує одна з перших організаторів клубу пані Надія. — Проте роки взяли своє, а хвороба позбавила можливості і далі активно жити. Знаючи, що таких як я у Рівному багато, вирішила організувати щось на зразок клубу спілкування тих, кому за 40. Це було чотири роки тому і починали ми удвох з Галиною. Спочатку давали оголошення. Ті, хто приходив, приводили із собою знайомих, сусідів. Я за свою пенсію купила посуд і наші зустрічі проходили за дружніми вечерями, з піснями, танцями.
<P>Пані Надія розповіла, що у клубі знайшли одне одного чоловік і жінка, які виявились сусідами. До цього вони були не знайомі, а прийшовши кілька раз, потім перестали — їм стало добре удвох. Ще один чоловік шукав свою долю по оголошеннях. Але одного разу на зустріч з ним прийшла світська дама, наступного — селянка у хустинці. І тільки у клубі він знайшов таку жінку, про яку мріяв. Щодо чоловіків взагалі, то на думку присутніх жінок, вони тяжчі на підйом — бояться нового і втрати свободи.
<P>— Де ж подітися таким як ми? — розмірковує жінка. — У кафе одна молодь, на весіллі, святах, коли ти танцюєш з чужим чоловіком чи просто поводишся розкуто — це розцінюється як спроба “приватизувати” чийогось чоловіка. А тут ми почуваємося, як кажуть, у своїй тарілці. Ділимося своїм, наболілим.
<P>— Я поки зателефоную усім, запрошуючи на чергову зустріч, вислухаю проблеми кожного — це години зо три, — приєднується пані Лариса. — Бо найважливіше для всіх нас — бути вислуханим і почутим. Як правило, той, хто прийшов до нас вперше, продовжує ходити й далі. Цю думку підтвердила і пані Раїса. Вона вважає, що членам клубу варто збиратися частіше.
<P>— Я ходила б на такі зустрічі щодня, — усміхаючись каже жінка. — А що вдома робити?
<P>За словами пані Лариси, декому із завсідників клубу таки є що робити: городи залишаються традиційним дозвіллям для людей цієї пори. Саме тому взимку на зустрічі збирається більше людей. Влітку зустрічі проходять у кафе, на Набережній. Під час спілкування одна з жінок висловила пропозицію запросити на наступну зустріч духовий оркестр, який грає в підземному переході.
<P>— А що? Вони ж все одно заробляють на вулиці, — розмірковувала. — Чому ж не заплатити їм і водночас нам молодість згадати?
<P>Спостерігаючи за радісним кружлянням пар, почула думку, що в Рівному є потреба і у створенні клубу для молодших людей. Клубу для тих, кому за тридцять. Серед цієї вікової категорії теж чимало людей, які впевнено стоять на ногах, але не впевнені в тому, що радітимуть завтрашньому дню. Олена ТОЛОЧИК

Безкоштовна пошта @Rivne.com.ua

Адреса: @rivne.com.ua 
Пароль:
  Забутий пароль |  Нова адреса