Новини

Формула успіху рівненської журналістки, яка досягла вершин професійної майстерності у столиці, має три складові: постійна самоосвіта + впертість + воля до перемоги

<P><p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”><strong>Сьогодні, у День журналіста, доречно згадати, що багато вихідців із Рівного зробили і роблять погоду у всеукраїнських ЗМІ. Уважні телеглядачі, радіослухачі та читачі преси напевне знають імена вихідців рівненської журналістики Руслана Ярмолюка, Марини Петрової, Тетяни Кухоцької, Олександра Мельничука, Віталія Гайдукевича, Ірини Боб­рікової і слідкують за їхніми публікаціями у пресі, теле- і радіорепортажами.</strong></p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”><strong>Напередодні професійного свята журналістів ми звернулися до нашої землячки, чиє ім’я нині дуже авторитетне у вітчизняній журналістиці. Це Людмила Патрікац – завідувачка редакції періодичних видань НБУ – головний редактор журналу «Вісник Національного банку України», кавалер ордена княгині Ольги. Ось її розповідь про свій шлях від кореспондента рівненської молодіжної газети «Зміна» до головного редактора авторитетного столичного видання.</strong></p>
<h3 style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; font-size: 16px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: #0a0a0a;”>Від «Зміни» – до «Вісника Національного банку України»</h3>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Журналістська дорога довжиною в 45 років… Пам’ятаю, як я, вчорашня школярка, вперше переступила поріг редакції із заміткою про випускний вечір у школі. В найближчому номері обласної молодіжної газети «Зміна» її на­друкували – і не було меж моїй радості.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Хотілося писати ще і ще. Про піонерську дружину, про ветеранів війни, про талановитих дітей-вундеркіндів… Щодня прибігала в «Зміну». А Іван Пащук і Василь Басараба, які працювали у відділі шкільної і студентської молоді, залюбки підкидали мені нові й нові теми. Чомусь я тоді вважала, що завдання треба виконувати дуже оперативно: вдень збирала матеріали, вночі писала, вранці приносила замітку до «Зміни» й знову просила дати мені завдання.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Уже через багато років опісля зрозуміла: ну й набридлива ж я була тоді! А мої перші вчителі, журналісти «Зміни», вигадували все складніші й складніші теми. Василь Басараба якось навіть зізнався: думали, може, хоч тиждень не з’являтиметься. Однак я вже й сама почала шукати нові теми.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Пройшлась якось по школах, позливала зі склянок недопите молоко, зібрала зі столів у їдальнях недоїдені шматки хліба, зважила, порахувала. І написала матеріал «Кожна крихта хліба», згадавши в ньому і ленінградську блокаду, і тридцяті роки українського села. Вранці наступного дня мені зателефонував тодішній редактор «Зміни» Михайло Горопаха і запропонував: «Приходь уже до нас працювати. Ми стіл тобі в редакції поставили». Так у моїй трудовій книжці після запису «кіномеханік» з’явився наступний: «молодший літпрацівник відділу шкільної і студентської молоді».</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Працювати було дуже цікаво. Наш редактор Михайло Микитович підібрав сильну команду професіоналів: відповідальний секретар Євген Шепітько, який у суботніх номерах ще й друкував свої «Казки з козуба»; заступник редактора Юрій Щупак, який заохотив усіх до гри в шахи; поет Василь Басараба; прозаїки Петро Цецик, Василь Бойчук, Петро Андріюк і Леонід Матвійчук, який ще й писав репортажі з-під купола парашута; лірик сільського господарства Василь Мороз; весела, як дзвіночок, кореспондент відділу пропаганди Тамара Шатилова. Наступним редактором, коли Горопасі запропонували підвищення в «Червоному прапорі», став Микола Камінський. За його матеріалами я вчилася писати як за підручником.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Потім наш колектив поповнили завзяті ентузіасти з молодечим запалом Євген Гербольд і Леонід Власенко, а згодом зі Львівського держуніверситету приїхали до нас також справжні майстри слова Віктор Мазаний і Людмила Дендюк. Разом з Віктором і Людмилою ми готували суботні випуски «Вітражів», де під рубрикою «Майстер мого міста» знайомили читачів із людьми робітничих професій – кухаря, перукаря, швачки. Герої зарисовок на багато років ставали кращими друзями нашого колективу.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Утім, треба було думати й про вищу освіту. Микола Камінський, пам’ятаю, переконував: «Навіщо тобі стаціонар? Писати не вчать. Ти або вмієш писати, або не вмієш». Ну, думаю, поїду спробую в Київський держуніверситет імені Тараса Шевченка на заочне відділення. Якщо твір не напишу на п’ятірку, через місяць поступатиму на стаціонар. Але доля розпорядилася так, як сказав Микола: твір написала на п’ятірку і як медалістка була зарахована на факультет журналістики.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Справді, «Зміна» для всіх, хто працював у цій газеті, – велика школа. У нас найбільше цінувалося досконале знання мови, а нешаблонний виклад матеріалу, логіка мислення були суворою вимогою. Ці принципи стали для мене правилами на все життя. Іноді, спіткнувшись десь у газеті об помилку, неоковирність, не хочеться читати таку статтю далі. Авторові не довіряєш… «Зміна» завжди вирізнялася в цьому сенсі чистотою, як кажуть, відшліфованістю пера.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Усі ми були молоді, найстаршому виповнилося 38, а в такому віці, відомо, – ніяких перешкод. І ми експериментували у своїй рідній газеті як хотіли. Наприклад, я відповідала за сторінки «Синій птах» (для старшокласників та учнів ПТУ) і «Гаудеамус» (для студентів). У нас навіть було підшефне ПТУ в одному віддаленому селі. Ми писали про кращих учнів, робили їм на свята подарунки, організовували зустрічі з поетами і акторами.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Десять років роботи в «Зміні» переконали мене, що в житті я зробила правильний вибір. Журналістика – це не просто професія, це – стан душі, життя, яке не ділиться на «дім – робота».</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Переїхавши до Києва, працювала в республіканській газеті «Молодь України», а згодом – у Секретаріаті Верховної Ради України. У 1995 році тодішній Голова правління Національного банку України Віктор Ющенко запросив мене до НБУ. Запропонував створити журнал, який би вчасно ознайомлював читачів зі свіжими нормативними документами Національного банку. А в перспективі це видання мало стати трибуною для банкірів і науковців, не просто вміщувати нормативні акти НБУ, а публікувати до них конкретні коментарі фахівців, вести літопис банківництва, стати оперативним підручником для економістів, аспірантів, студентів.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Пригадую слова директора провідного департаменту НБУ Наталії Гребеник, суворого рецензента перших публікацій журналу: «А ви спробуйте створити такий журнал, як “Деньги и кредит”! Щоб по ньому вчилися і студенти, і доктори!»</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>А як? Більшість працівників редакції прийшла на роботу в Національний банк із Верховної Ради, де ми часто вночі (щоб на ранок була віддрукована брошура) редагували стенограми пленарних засідань. Дехто прийшов із засобів масової інформації, щоденних газет, де ми звикли ганятися за цікавинкою, розкручувати неординарний факт і «гнати» вал – по 500 рядків на день, не вилазячи з відряджень і відписуючись уночі.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Ми розуміли: успіху не досягти без постійного навчання, самоос­віти, зрештою, впертості і волі до перемоги. На сьогодні половина працівників, причетних до створення «Вісника», отримала другу вищу – економічну освіту, решта її здобуває. Не задля «корінця», а щоб глибше вникати в ті наукові тексти, які доводиться редагувати.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Нині «Вісник НБУ» – потужне джерело різнопланової інформації. Ми бачимо це по зачитаних до дірок номерах у бібліотеках. З нього черпають свіжу інформацію науковці, по ньому пишуть магістерські дисертації, а банкіри «приміряють» до своїх установ новітні моделі розвитку, вперше оприлюднені на сторінках вісника.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>Наш журнал, підшивка якого налічує вже понад 200 номерів, розвивається і міцнішає. Він обростає новими й новими проектами, які здійснюються разом із Національним банком. Це книга «Гроші України», це більш як ­<br>500-сторінковий каталог-довідник «Банкноти і монети України. 1995–2009», де подано нумізматичні описи і фотозображення всіх ювілейних і пам’ятних монет, введених в обіг НБУ за всі роки державної незалежності України. Це десятки презентаційних видань. Фактично «Вісник НБУ» – це не просто 72 сторінки цікавих дослід­жень, це живий організм, який об’єднує навколо себе економічну еліту держави – сотні людей.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”>…Школа журналістського життя, яку я пройшла в Рівному, подарувала мені міцні крила. Із великою вдячністю згадую всіх своїх учителів, які повірили в мене. Дотепер люблю свою рідну газету «Зміна», яка виписала мені путівку в дорогу, де цікаво пізнавати світ.</p>
<p style=”margin: 10px 0px 20px; padding: 0px; color: #333333; font-family: Arial, serif; font-size: 12px; line-height: 19px;”><strong>Людмила ПАТРІКАЦ,<br>завідувач редакції періодичних видань НБУ –<br>головний редактор журналу «Вісник Національного банку України»</strong></p>

Безкоштовна пошта @Rivne.com.ua

Адреса: @rivne.com.ua 
Пароль:
  Забутий пароль |  Нова адреса