Статті

Хто він, новий губернатор Рівненщини?

<P>Матчук Віктор Йосипович, народився 5 червня 1959 року в Рівному, 1982 р. закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю електронна техніка, працював у об`єднанні ім. Корольова, захистив дисертацію, з 1991 року – директор фірми “Реноме”, з 1995 р. його фірма – офіційний партнер корпорації Siemens. З 1998 року – депутат Рівненської міськради. Одружений, має дочку.
<P>Віктор Матчук належить до людей, які бажають бути зайнятими не 24, а 48 годин на добу.
<P>Полишив підприємство ВПК, де він – молодий кандидат наук – думав, як захистити Батьківщину, і перейшов у бізнес, де отримав змогу думати, як захистити себе та власну Справу. Розважливий і обережний керівник, він не любить ризикувати, віддаючи перевагу поступовому розвитку: за цю політику фірму “Реноме” цінує концерн Siemens.
<P>Пан Матчук, працюючи з різними державними структурами, не дає нікому хабарів, тому що певен: люди, які беруть у нього гроші, можуть відразу ж “здати” його конкурентам.
<H3>Закон “кругообігу гривні”</H3><B>”ГК”: Пане Вікторе, скільки років вважаєте себе сталим бізнесменом?</B>
<P>В. М.: У великому бізнесі я з 1990 року – отже, вже дев`ять. Та оскільки вітчизняні бізнесмени постійно борються за виживання, то рік рахую за три, як на війні. Цифра виходить поважна.
<P><B>”ГК”: І з чого Ви почали “виживання”?</B>
<P>В. М.: З системного аналізу ситуації. Ми з колегами виходили з того, що гроші є в одній із “трьох точок”: у державі, тобто в бюджеті, у приватних фірм та у населення у вигляді зарплати.
<P><B>”ГК”: Відверто кажучи, не надто значне відкриття. Цей факт, напевно, відомий усім підприємцям.</B>
<P>В. М.: (сміється) Ми з колегами, звичайно, не Ньютони і спочатку спробували встановити загальні системні закони нової інфраструктури (це був початок 90-х років): будували бізнес так, щоб у кожен момент фірма не опинилась би на фінансовій мілині, тобто могла б обслуговувати будь-який із цих секторів: працювати з населенням, з фірмами і з державою. Маємо мережу крамниць: побутова техніка, аудіо-, відео-, фототовари. Тісно співпрацюємо з німецькою фірмою Siemens. Є відділ комп`ютерних технологій, робота якого пов`язана з програмним забезпеченням для МВС, або МЗС, або НБУ.
<P><B>”ГК”: Цікаво, яке замовлення було від МВС та МЗС?</B>
<P>В. М.: У 19 областях України та в Києві працює обладнання Siemens і програмне забезпечення нашої фірми для випуску закордонних паспортів нового зразка. У посольствах і консульствах України у 70-ти країнах світу є обладнання, також поставлене нашою фірмою, і наше ж програмне забезпечення для видачі там закордонних паспортів. Приміром, громадянин Австралії, якщо він українського походження, має право отримати український паспорт і без візи в`їжджати до країни.
<P><B>”ГК”: Пане Вікторе, як Вам вдалося вхопити таке “ласе” замовлення? Адже конкурентів багато… Є “дядя” у владних верхах чи хабара дали?</B>
<P>В. М.: Усе набагато простіше. Конкурентів, дійсно, багато, але в даному разі не йшлося про хабар. Для державних структур дуже важливо, щоб хтось узяв на себе всю відповідальність за розроблення чогось, у даному разі – програми для оформлення закордонних паспортів. П`ятдесят відсотків успіху складної справи – правильна постановка завдання. Вітчизняні чиновники самі не спроможні сформулювати, чого ж вони насправді хочуть, – для них це практично неможливо. Тож, якщо з`являється фірма, яка на свій страх і ризик, без попередньої оплати (!) іде на те, щоб розробити якесь комплексне рішення, запропонувати готове і довести, що це – саме те, і тепер потрібно тільки відкрити рота й проковтнути “пігулку”, і відразу стане краще, то…
<P><B>”ГК”: Ви навели вдалий приклад роботи з державою, але, напевно, є і невдалі…</B>
<P>В. М.: Так. Це наболіле питання. Ми маємо найкращу – я певен – програму із заповнення внутрішніх паспортів для громадян України. Адже наразі наші паспорти заповнюються ручкою з пером (це наприкінці ХХ століття!!!), зовнішній вигляд паспорта визначається почерком працівника міліції, його грамотністю, а іноді й помилки трапляються, що може призвести до непередбачуваних наслідків. Утім, те, що ми пропонували, – комп`ютер заповнює паспорт, – лише верхівка айсберга. Програма відразу заповнює базу даних, потрібну МВС для оперативної роботи, для статистики. Але… віддали перевагу не комп`ютеризованій обробці інформації, а ручці з пером!
<P><B>”ГК”: Чому вам все-таки відмовили – конкуренти пролобіювали?</B>
<P>В. М.: Ні, якби перемогли конкуренти, то все одно було б добре. Якщо є можливість вибору між нормальним рішенням і дурницею, то чомусь у нас дуже часто вибирають останнє.
<H3>Якщо нема “волохатої лапи”, шукайте варіанти</H3><B>”ГК”: Пане Вікторе, Ви говорили, що фірма була першою, хто встановив банкомати в НБУ. Знову стверджуватимете, що проривалися туди без “волохатої лапи”?</B>
<P>В.М.: Наша фірма, дійсно, поки що єдина, котра поставила там три банкомати для видачі зарплати працівникам і зробила відповідне програмне забезпечення. А щодо “волохатої лапи” ви знову помилилися. Ми на дуже-дуже пільгових умовах поставили обладнання в НБУ – нам потрібен був “орден на прапор”. Зате потім, після НБУ, знаходити спільну мову з рештою банків було значно простіше. Ось Ексімбанк, один із небагатьох банків, котрі за міжнародними стандартами провели тендер на встановлення у них банкоматів (решта банків приймають якісь рішення на підставі думки кума або начальника), відкрито оголосив про наміри, провів тендер швидко і чесно. Фірма “Реноме” виграла його. Ми купуємо банкомати у Siemens. Торік обсяг продажів цього обладнання у Siemens збільшився на 45%, він активно поглинає інші, слабші технологічні розробки.
<P><B>”ГК”: Що роблять ваші менеджери, аби банку захотілося звернутися до вас і вдруге, і втретє?</B>
<P>В. М.: Післягарантійний сервіс, придбання витратних матеріалів, доопрацювання програмного забезпечення. Фірма наймає у Києві дві двокімнатні квартири, і ми на вахті постійно. Час реагування на заявку – дві години, а час відновлення працездатності апарата, за європейськими нормами, – 24 години.
<P><B>”ГК”: Фірма займається ще й будівельним бізнесом, пропагуючи нову технологію: пінополістирол…</B>
<P>В. М.: Так, ми знайшли для себе ще одну нішу: сучасні будівельні технології, а конкретно – утеплення будинків і реставрація фасадів за американською технологією “легким мокрим методом” – пінополістиролом. Цей облицювальний матеріал купуємо в Польщі, де вже працює фабрика за американською технологією. У всьому світі в такий спосіб термоізолюють понад 60 млн кв. м житла. За допомогою цієї технології реставрували рівненську ювелірну фабрику, свій офіс у Рівному, багато інших будівель. Одного разу наш клієнт вирішив на машині “в`їхати” в облицювання – перевірити, що називається, на міцність. В`їхав у стіну: бампер – подряпано, на стіні – ані сліду. Договір було підписано відразу. І почесне звання “Заслужений будівельник України” (хоча я електронник) не сприймаю як щось чуже.
<P><B>”ГК”: Ви вже пропонували цю технологію у Києві?</B>
<P>В. М.: У Києві хочемо депутатський будинок реконструювати, нехай навіть з невеликими збитками, але ж треба показати унікальність матеріалу – навіщо розповідати, що ми зробили в Рівному і взагалі у західному регіоні. Цей депутатський будинок облицьовано плиткою, а вона відвалюється. Якщо впаде, може кого-небудь убити. Ну, добре, просту людину, а не дай Боже, депутата!! (жартую!)
<P><B>”ГК”: Ці будинки споруджено порівняно недавно. Чому плитка відвалюється?</B>
<P>В. М.: (серйозно) Будівельники радять все-таки іноді до піску додавати цемент.
<P><B>”ГК”: Пінополістирол, напевно, за затратами все-таки не балістична ракета – його можна виробляти на якомусь заводику в Україні?</B>
<P>В. М.: Ввозити пінополістирол – ввозити повітря. 70-кубова фура, забита цим матеріалом, важить менше 2-х тонн, частка транспортних витрат у вартості починає бути порівнянна з вартістю самого пінополістиролу. Звичайно, розумно налагодити виробництво тут, і лінію б купити (до речі, всі переговори проведено)… Але в цій ситуації я не певен, що продукція знайде збут. Досі ми успішно працювали на вищезгадані “три точки”, але останнім часом я бачу, що грошей чомусь ніде немає: ні у бюджеті, ні у населення, ні у приватних фірм.
<H3>Siemens – концерн з людяним обличчям</H3><B>”ГК”: Не маєте бажання перетягнути фірму до Києва, а в Рівному зробити філію?</B>
<P>В. М.: Не маю. До речі, у Берліні, наприклад, немає офісів відомих фірм. Немає там штаб-квартири ні Siemens, ні BMW, ні Mercedes, ні Volkswagen. У Європі великі міста – не центри виробництва, а центри споживання.
<P><B>”ГК”: Для будь-якої фірми, безумовно, престижно бути офіційним партнером такої корпорації, як Siemens. Що особисто Вам як підприємцю дала робота з цією фірмою і чому вона цінує вас?</B>
<P>В. М.: Вона цінує стабільність і поступальний розвиток своїх партнерів. Для німців найважливіша саме стабільність: щоб ми як партнери щороку збільшували обсяги – не набагато, на трохи, але щороку. Якщо певна фірма обіцяє Siemens збільшити обсяги, приміром, у 10 разів, вони відмовляться від такого співробітництва. У засновника Siemens був девіз, який діє і сьогодні: “Я ніколи не ризикну майбутнім своєї фірми заради великої, але секундної вигоди”, і його фірма свято сповідує його. Мені це не просто імпонує – цей принцип я (ще не будучи знайомим з Siemens) заклав у стратегію свого бізнесу. (До речі, річний оборот Siemens у півтора разу більший, ніж ВВП України.) Вони цінують відповідальність за свої слова, за свій бізнес. Ми ніколи не переходимо за “червону межу” розмірів кредитної лінії і платимо вчасно.
<P><B>”ГК”: Корпорація Siemens працює ще з якимись фірмами в Україні чи з державними структурами?</B>
<P>В. М.: Результати роботи корпорації з українськими фірмами здебільшого позитивні, але є і дуже цікавий приклад співробітництва: Siemens готувала тендерні пропозиції з приводу поставки в Україну техніки за $10 млн, а конкурент Siemens таку ж техніку пропонував за $12 млн, і за підсумками тендера переможцем оголосили конкурента. Правда, цікаво? В Україну приїжджає президент Siemens (до речі, він не зустрічається навіть з прем`єрами – тільки з президентами країн) до Президента Леоніда Кучми і говорить, що, напевно, у вас у країні щось не так… Напевно, Німеччина не буде допомагати Україні, тому що гроші ви витрачаєте не дуже раціонально, і якщо купуєте техніку за $12 млн, а не за $10 млн, то, значить, маєте зайві гроші. Навіщо тоді стояти з простягнутою рукою?..
<P><B>”ГК”: Ну, а далі що? Купили у Siemens техніку?</B>
<P>В. М.: Після цього візиту результати тендера були анульовані, але… новий не проводили.
<H3>Беріть на роботу людей, розумніших за себе</H3><B>”ГК”: І все-таки, якщо чесно, доводилося Вам робити щось, аби “зацікавити” якогось чиновника чи депутата Вашою бізнес-ідеєю?</B>
<P>В. М.: Хабарі не давав і не даватиму. По-перше, грошей на них не напасешся, по-друге, якщо ці особи купуються, то, отже, і продаються конкурентам. Я боюся таких людей, вони тимчасові, просто невигідно мати з ними справу. Є інші методи заохочення: приміром “елітними цуценятами”. Є різні “спеціальні” ходи, як підібрати ключик до чиновника. Але це – моє ноу-хау, і розкривати ці технології просто невигідно.
<P><B>”ГК”: А податкова у вас, у Рівному, часто шерстить фірму?</B>
<P>В. М.: Та як вам сказати… Як усіх. Просто у нашій країні завдання податкової – не знайти сховані гроші (як у всьому світі), а знайти будь-які гроші, причому будь-якою ціною, оскільки спущено план “роздобування” цих самих грошей. Тож і “трусять” ті фірми, котрі стабільно працюють, платять податки.
<P><B>”ГК”: Що для Вас сьогодні найпроблемніше у бізнесі?</B>
<P>В. М.: Відповідь на запитання: куди рухатися далі? Воно постає відразу ж після розв`язання будь-якого завдання. Працювати цікаво з усіма, і з держструктурами у тому числі: там ставлять цікаві завдання, що їх у іншого замовника отримати не можна. Приміром, для МЗС – зв`язати консульські відділи за кордоном з консульським управлінням у Києві, щоб у реальному часі знати, які візи і паспорти видаються за кордоном.
<P><B>”ГК”: Але маєте, напевно, бізнес-мрію? Що Ви хочете для себе як підприємець?</B>
<P>В. М.: Зробити саморегульовану фірму, як на Заході, де власник може не брати безпосередньої участі у роботі, а наймає доброго керуючого. Створити б таку самодостатню структуру…
<P><B>”ГК”: Одна з умов добробуту фірми – ефективне керування. Кожна фірма обирає свій шлях…</B>
<P>В. М.: Ми ставимо за мету процвітання, а щоб цього добитися, потрібно пропонувати такі послуги, котрі переважають очікування користувачів. Високий клас послуг – найкраща реклама, а щоб цього досягти, усі працівники фірми повинні вірити в те, що Клієнт завжди має рацію. Якби я мав клієнта на купівлю, умовно кажучи, ста супутників навколоземної орбіти, то через місяць я б їх йому дістав. Не знаю, як, але дістав би.
<P><B>”ГК”: До представників якого стилю керівництва себе відносите?</B>
<P>В. М.: Успіх будь-якого починання залежить від уміння організувати роботу. Прагну чітко сформулювати завдання, адже тільки непродумані і поспішні накази призводять до плутанини, і завжди пам`ятаю, що доручається тільки Справа, а не Відповідальність. Вона завжди на мені. А якщо усе гаразд, – це заслуга працівників фірми. Одна із найголовніших кадрових заповідей будь-якого керівника, на мій погляд, – не боятися брати на роботу людей, “розумніших за нього”. Без першокласних фахівців будь-яка фірма приречена на другорядність.
<P><B>”ГК”: Ви маєте якусь систему добору кадрів?</B>
<P>В. М.: Зважаючи на те, куди їх добираємо. Вимоги до начальника відділу, ясна річ, вищі й жорсткіші, ніж до продавця магазину. Хоча саме у продавці ми перестали брати людей, котрі мали досвід роботи в радянській торгівлі. Ці люди чомусь весь час щось ховали під прилавок, створювали штучний дефіцит, щось кудись запихали. Можна боротися з цим, а можна не брати їх на роботу – нехай “перековуються” в іншому місці.
<H3>Хобі: депутат міськради</H3><B>”ГК”: Ваша життєва філософія?</B>
<P>В. М.: Я не маю готових афоризмів для відповіді. Можна сформулювати так: моє життя – це робота, і моя робота – це моє життя. 1986 року я, молодий кандидат наук, працював на Рівненському радіотехнічному “оборонному” заводі. На жаль, мав дуже багато вільного часу – закінчував роботу о 17.00 – і відчував, що ще два-три роки, і я вкриюся мохом. Що робити потім? Пити? Грати в доміно? І тоді я запитав себе: чим можна бути зайнятим 24 години на добу? Відповідь: звичайно, своєю Справою! Щастя – це не коли отримуєш багато грошей, а коли багато грошей – за улюблену роботу.
<P><B>”ГК”: Чого Ви найбільше боїтеся?</B>
<P>В. М.: Нестабільності. Вона призводить до нелогічних дій, коли абсолютно не зрозумілі правила гри у бізнесі, в політиці, взагалі у житті.
<P><B>”ГК”: Крім роботи, є якесь хобі? Можливо, по старій пам`яті паяєте вночі мікросхеми для балістичних ракет?</B>
<P>В. М.: (замислився) Хобі є. Я – депутат міськради, голова комісії з питань бюджету і фінансів. Торік – а міський бюджет отримує з обласного дотацію 5 млн грн – ми доклали зусиль для наповнення бюджету, і за рахунок структуризації місцевих надходжень вдалося збільшити його на 0,5 млн грн. На цей рік отримуємо бюджет із області уже без дотації 5 млн грн, і вже є відплив із міського бюджету 0,5 млн грн. Якщо ж і цього року зможемо самі себе прогодувати, – заберуть ще більше.
<P><B>”ГК”: І це ваше хобі?!</B>
<P>В. М.: Аякже. На цю роботу доводиться витрачати дуже багато власного часу, грошей ніхто не платить, а постійно витрачаєш свої, кровні. Але – дуже цікаво. За всіма ознаками – хобі.
<P><B>”ГК”: Пане Вікторе, розкажіть, будь ласка, про свою сім`ю</B>
<P>В. М.: Дружина Алла – доцент, викладає українську літературу в Рівненському педінституті. Доньці Оксані 16 років. На щастя, донька – абсолютно самостійна людина, приміром, сама влаштувалась у економіко-правовий ліцей. Така в житті не пропаде. Але є ще один член сім`ї – наш кіт. Торік ми купили будиночок-розвалюху: попередні господарі залишили там кота, але він продовжував там жити, нікуди не тікав – це ж його дім. “Несправжні” господарі поїхали, а справжній – лишився. Коли ми там робили ремонт, кіт подружився з будівельниками. Якби ви бачили, як він іде по дому – господар! Він може все показати і розказати. Має пролетарське ім`я Мурчик, пролетарське забарвлення: сіренький у смужку, але яка душа! Ми ніколи не проміняємо нашого Мурчика на будь-якого суперпородистого медаліста.
<P><B>”ГК”: Де Ви відпочиваєте?</B>
<P>В. М.: З сім`єю – де завгодно, хоч на Північному полюсі. Один – люблю подорожувати. Нові міста, нові країни. Але найкраще – в Парижі. Нічого гарнішого, ніж Париж, не бачив. І знову туди хочеться. Там якийсь особливий шарм, і безтурботний натовп тече повз тебе… Найнезбагненніше для мене те, що вони весь час усміхаються, у них своїх проблем – повно-повнісінько, але вигляд абсолютно безтурботний.
<P><B>”ГК”: І останнє запитання – про Ваші кулінарні пристрасті. Що їсте, що п`єте?</B>
<P>В. М.: Пиво!!! Можна горілку – іноді. Люблю традиційну їжу: борщ, смажені ковбаски, вареники… Дуже люблю сало. До речі, нещодавно дивився телепередачу “Смак” з Макаревичем і Віркою Сердючкою, де Вірка витворила страву під назвою “Божевільний мармелад”. Я чомусь переконаний, що “мармелад” сподобається всім. <BLOCKQUOTE><B>”Божевільний мармелад”</B>
<BR>Берете добрячий кусень сала (можна з прожилками) і прокручуєте через м`ясорубку. Додаєте дрібно посічені часник, кінзу і петрушку. Ця маса охолоджується, потім намазується на хліб і подається з горілочкою. Дуже смачно! </BLOCKQUOTE><B>Марина ЩЕРБАКОВА</B>
<P><B>Фото Павла ПАЩЕНКА та з архіву Віктора МАТЧУКА</B>

Безкоштовна пошта @Rivne.com.ua

Адреса: @rivne.com.ua 
Пароль:
  Забутий пароль |  Нова адреса