Статті

Навіщо спекулювати на православ’ї?

<P>Роздуми нашого кореспондента про “канонічну” й “неканонічну” церкви, про справжню й удавану духовність у житті наших земляків та про політичні спекуляції навколо делікатних питань віросповідання (стаття “Закон добра створи в серці своїм” була опублікована в “ГАЗЕТІ” за 16 липня), викликали чималий читацький резонанс. Відтак ми вирішили продовжити дискусію, надавши сторінки “ГАЗЕТИ” для нових міркувань журналіста стосовно цієї важливої для українського суспільства проблематики.
<P>Чому не вибрати слов’янську єдність з чехами і словаками, а православну — з греками і болгарами?
<P>Потрапила мені до рук газета “Киевский вестник” (№73 від 19 липня цього року) зі звітом про прес-конференцію голови Всеукраїнського громадського об’єднання “Православний вибір” Юрія Єгорова. Всупереч політичному курсу нашої держави на євроатлантичну інтеграцію, захисник православ’я політизує про небезпеку цього курсу, “про боротьбу віруючих співвітчизників проти її (України — авт.) вступу в НАТО”. Після знайомства з публікацією складається враження, що після сумнозвісного “Общественного мнения” на чолі з російським політтехнологом Глєбом Павловським, який висловився, що Помаранчевій революції “своевременно не дали в морду”, сторонні формувачі громадської думки вдаються до більш тонких маніпуляцій — під релігійним прикриттям. Бо чого б то православний вибір має зводитись до хресних ходів проти українсько-натівських навчань, пропаганди загальнослов’янської єдності, але без слов’янських народів, які ввійшли в ЄС, захисту православ’я в єдності з Московським патріархатом, але без єднання з іншими православними церквами-сестрами, яким чомусь не заважає НАТО (Грецька, Болгарська, Румунська, Польська)?
<P>Голова “Православного вибору” ділить світ на “іудео-протестантський західний”, який нібито спрямовує людську особистість до землі, й східнослов’янський або православний, який спрямовує особистість до неба. Та захисник східнослов’янської православної цивілізації явно лукавить, коли називає західну іудео-протестантською, а не християнською. По-перше, іудаїзм — національна релігія одного народу, а не західного світу, а засновник християнства ніколи не був іудеєм, що добре відомо небайдужим до релігієзнавства. По-друге, протестантизм — така ж гілка християнства, як і православ’я, і протиставлення тут абсолютно недоречне. По-третє, негативно відгукуючись про протестантизм, противник євроатлантичної інтеграції ображає релігійні почуття майже 30 відсотків українських віруючих, які є протестантами.
<P>Навіщо протиставлення Заходу і Сходу? Захід, виявляється, несе економічне лихо, моральну деградацію і взагалі збирається мало не знищити православні церкви в Східній Європі, щоб розвалити чи духовно переродити східнослов’янський світ. Що ж, мовчимо тоді про “рідний” Чорнобиль і недавню техногенну катастрофу на Львівщині, про своє пияцтво і злодійство, про наше лідируюче становище в Європі за темпами поширення ВІЛ-інфекції і розпаду сімей. Он у якій царині варто було б проявити активність “Православному вибору”, а не займатись залякуванням громадян небезпекою євроатлантичної інтеграції.
<P>Належачи до східнослов’янського чи православного світу, якому Єгоров приписує вищість над західним, умисне позбавляючи його означення “християнський”, ніяк не можу звикнути до елементів звичайної нецивілізованості. Чому це тільки в східнослов’янському світі є “старший брат”, для якого інші брати так і залишились “чурками”, “чукчами”, “молдованами”, “азерами”, “хохлами”, а спроби грузинів та естонців (та й українців) встановити свою правду в своїй хаті викликають мало не етнічну дискримінацію? Не претендую на власну ідеальність, але ніяк не можу звикнути до матюкальних відносин у нашій православній цивілізації, зневажливого ставлення до простої людини (баби, мужики), зажерливості і тупуватого чванства скоробагатьків, зневажливого відношення до законів, корисливості і продажності політиків, вульгаризації в масовій культурі, у якій за аморальністю вже переплюнули критиковану американську…
<P>І це — спрямованість особистості до неба?
<P>Втім, громадські захисники православ’я і не утаємничують свого політичного призначення: “…послідовними захисниками канонічної Української Православної Церкви (уточнимо: Московського патріархату — авт.) є політичні сили, що входять до складу Коаліції національної єдності, в першу чергу — це Партія регіонів і Комуністична партія України. Для багатьох безбожників, очевидно, дивно чути, що атеїстичну по суті КПУ активно підтримують православні віруючі. Однак насправді тут немає нічого дивного. Тому що Компартія і УПЦ у рівній мірі стоять як на загальнолюдських патріотичних, так і антинатівських позиціях”.
<P>Отже, Компартія і церква — сестри по духу?
<P>Поряд з викладом матеріалів прес-конференції антинатівського “Православного вибору” “Киевский вестник” вмістив заяву прес-служби ЦК КПУ “Захистити віру наших предків”, інтерв’ю першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка про нібито наміри Ющенка узурпувати владу і антинатівський коментар члена фракції КПУ Леоніда Грача. Ідеологічна єдність і односпрямованість цих матеріалів для мене очевидна. Звернемось передусім до заяви: з яких це пір богоборча, на моє переконання, Комуністична партія стала захищати віру наших предків і в чому цей захист? Виявляється, під час хресного ходу віруючих (думаю: а чи не організованих пікетників з хоругвами і образами?) проти дозволених Верховною Радою українсько-натівських навчань був заарештований за рішенням суду один з лідерів православного братства. Все ясно, як Божий день: було рішення найвищого законодавчого органу і були законні дії державних правоохоронних органів для його забезпечення. То причому тут захист віри наших предків, ревнителем якої не без політичного, на мій погляд, інтересу виступає Компартія?
<P>Припинення антинатівського виступу в інтерпретації прес-служби ЦК КПУ видається як переслідування громадян за їхні духовні переконання, заборону здійснювати богослужіння за канонічним православним обрядом, як дії влади проти нашої культури і духовності, нашої історії, збереження слов’янської цивілізації, збереження України для нащадків. Он яка втрата для суспільства і держави. Тільки ж пригадую, що хресні ходи (а точніше — протестні) влаштовуються чомусь у нас з політичних мотивів, у тому числі й під час і проти Помаранчевої революції, а закулісними організаторами їх чомусь виступають політики. Як, наприклад, одна з партій перед минулими парламентськими виборами спонсорувала транспортування і супровід хресними ходами святих мощей. То навіщо ж фарисействувати політичної користі ради?
<P>Хто-хто, а Компартія, вважаю, має досвід використання церкви у своїх цілях аж до висадження храмів динамітом, розстрілу священиків чи гноїння їх по сибірах. Ось у кількох номерах “Українського історичного журналу” за 1997 рік опубліковано цілком таємні за радянського часу документи та матеріали “Греко-католицька церква в 1944–1991 рр.” У доповідній записці Микити Хрущова Сталіну, датованій 10 жовтня 1949 року, йдеться про ліквідацію греко-католицької церкви і повернення її… до російської православної церкви. А в записці уповноваженого Ради в справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР від 11 листопада 1948 року розкрито технологію цих діянь від виділення грошових і матеріальних засобів до насильної заміни священиків. Один з присланих місіонерів (згадуються і з Рівненської області) ремствував: “Меня здесь не понимают. Говорил на русском языке проповедь и слушали плохо…” Таке ось “возз’єднання”, яке завершилося на 7 жовтня 1949 року тільки у Львівській області насильним перепідпорядкуванням РПЦ 600 греко-католицьких храмів із 611. Та і в нашому краю влада не церемонилась із церквами і віруючими, про що засвідчує руйнування партактивом храму у селі Яблунному на Березнівщині вже в пізній брежнєвський період. А на Великдень завжди мобілізовували селян на будь-яку роботу, аби не святкували. І раптом така партійна турбота про віру предків…
<P>Заляканих євроатлантичною інтеграцією варто повезти в Європу на екскурсію
<P>Мені щиро жаль віруючих, яких організовують на політичні акції, як на богоугодну справу. Як і організовану платну масовку, яку називають “майданарбайтерами”. Як відгукуються відкриті душею донеччани в Києві: “Восьмерки пишут, командировочные дают и ящик водки в дорогу” (вісімки — це “відпрацьовані” години в табелі про роботу — авт.). Про який патріотизм і духовність може йти мова там, де політманіпуляторами переслідується корисливість?!…
<P>Проблеми НАТО і російської мови, як засвідчують соціологічні опитування, ніколи не пробивались у турботах наших співгромадян ближче як на десяте місце — навіщо ж спекулювати? Хіба щоб відвернути увагу від хижацької гонки капіталів, розграбування держави і народу? І хай це наївно виглядає, але скажу: на ті мільйони, що витрачаються на майданні маніфестації, я возив би хоч маленьку частинку їх учасників на екскурсії в європейські країни, аби ревнителі проросійського курсу не жахали людей бідами, що нібито несе європейська цивілізація, куди відправились у пошуках долі і не поспішають повертатися мільйони наших співвітчизників.
<P>Самому випала в минулому році нагода побувати в Німеччині і Франції. Чисті міста, автоматизовані виробництва, привітні люди. Село Фультенбах у Баварії, де ми проживали, нагадало мені фантазію з наукового комунізму про стирання граней між містом і селом. Із усіх жителів у сільському господарстві зайнято три фермери, які працюють за колишній наш колгосп. Сім’я Гартманнів, у якої ми мешкали, має двоповерховий особняк, у якому нічого не бракує, і дві автомашини: чоловік їздить на “Мерседесі”, а жінка — на “Ніссані”. І матеріальне зовсім не заступило в їхньому житті духовне.На вхідних дверях напис: “Пане Боже, благослови кожного, хто входить у цей дім і виходить із нього”. Ми захоплювались вихованістю дітей, які щоранку віталися з обніманням і так само бажали батькам і нам доброї ночі. За прикладом мами, яка займається благодійною діяльністю, діти відкладають особисті речі для відправки в Україну і організували у своїй школі збір коштів для лікування нашого земляка-школяра. З нас посміялися, коли ми підганяли під вікна старий мікроавтобус з огляду, аби не зняли з нього акумулятор чи скати. Порадили його залишити незакритим за селом, навіть продемонстрували незамкнений будинок при поїздці в гості у сусіднє село. Ми не бачили п’яних чи слідів вандалізму. А обербургомістр Діллінгена-на-Дунаї Ганс-Юрген Вайгль довірливо сказав нам, що один відсоток німців-переселенців з колишнього СРСР дає їхньому адмінрайону… 80 відсотків усіх правопорушень! От вам православна й іудео-протестантська (за визначенням керівника “Православного вибору”) цивілізації!
<P>Щоправда, Західна Німеччина більше католицька, ніж протестантська. При відвідинах храмів, які тут відкриті щодня, ніхто нас не питав, якого ми віросповідання, канонічної чи неканонічної церкви, а при богослужіннях незнайомі подавали нам руки зі словами “готгрюс” (дослівно: божий привіт). Побували ми на конфірмації — обряді прилучення підлітків до церкви і звернули увагу на наголосі священика на відповідальності юних за дотримання християнських чеснот: символізувала таїнство миропомазання кутова стінка біля вівтаря, де наріжним бруском було ім’я Ісуса Христа, а на інших брусках — імена конфірмованих. Слухали і проповідь про християнське благочестя уступати іншим: якраз Німеччина програла Італії у єврофутболі, і священик вміло використав цей приклад, наголосивши, що апостол Павло перемагав своєю слабкістю…
<P>На цьому фоні політичні і релігійні розборки в нас виглядають, м’яко кажучи, нецивілізовано, а паскудження кладовищ і обкрадання храмів — дико.
<P>…Було повідомлення, що в православній Росії, яка претендує і на духовне лідерство на теренах колишнього СРСР, сільські п’яниці вбили батюшку, який не дозволив їм виносити ікони на продаж… Так що розумного чужого треба научатись, але і розумного свого не цуратись на догоду політизованому в чужих інтересах, а тому далеко не православному вибору.
<P>Петро ЖЕЛІНСЬКИЙ

Безкоштовна пошта @Rivne.com.ua

Адреса: @rivne.com.ua 
Пароль:
  Забутий пароль |  Нова адреса