Статті

Рівнянин прожив рік в Антарктиді.

<P>Перетнути всі кліматичні пояси та протоку Дрейка, прожити в Антарктиді 365 днів та зустріти Міленіум і свої перші 30 років, побачити НЛО, віднайти невідомого досі науці гельмінта та зробити чимало досліджень мав нагоду в 2000-2001 роках рівнянин Павло Тарасович. Днями він повернувся з науково-практичної конференції “Наукові дослідження в Антарктиді”, яка проходила в Академії наук України. Детальніше про свою подорож пан Павло охоче погодився розповісти “ГАЗЕТІ”.
<P>— Коли виникло у вас бажання відвідати Антарктиду?
<P>— У дитинстві любив дивитися різні пригодницькі фільми та читати такі книги. Дуже подобалася кінострічка “Два капітани”. Мене вразило те, як люди досліджували невідомі землі. Зі школи мене цікавив радіоспорт. Пригадуєте фільм “Пригоди Шурика”, як там іспит складали за допомогою радіоприймача. От і ми з однокласником вирішили скористатися таким методом на уроці фізики. Вчитель Микола Ляшук нас із однокласником викрив. Після школи поїхав навчатися у Львівську академію ветмедицини. Та бажання відвідати далекі краї не зникало. Постійно подорожував по рідних українських просторах.
<P>— Як трапилося так, що ви поїхали туди?
<P>— Познайомився з людьми, які були в Арктиці. Спілкувався з ними і усвідомив, що свою мрію треба втілювати в реальність. Їздив неодноразово до Києва в Український антарктичний центр, що при Міністерстві освіти та науки, і у 1999-му пройшов медкомісію. Відбором фахівців для антарктичної експедиції командував перший космонавт України Леонід Каденюк. Кастинг тривав більше року. Відбирали тих, хто зможе зорієнтуватися в складних ситуаціях, у кого міцне здоров’я, вольовий характер. Дванадцять чоловік пройшли, а потім до нас приєдналася ще одна людина.
<P>— Як ви діставалися?
<P>— Вирушили ми з Києва потягом до Севастополя, а потім пересіли на науково-дослідницьке судно “Горизонт”. На ньому я працював радистом, досконально вивчаючи радіопроходження в різних ділянках світу, і просто отримував задоволення — бо це люблю. Окрім того, перетнули усі можливі на нашому шляху кліматичні пояси. Дуже запам’ятався перший перехід екватора. За морською традицією тих, хто вперше перетинає екватор, викидають за борт. І я це пройшов також. Після підняття на борт судна в урочистій обстановці кожному видали спеціальний диплом про те, що вони стали справжніми моряками і по кружці вина випити. Координати перетину пам’ятаю як зараз — 28 градусів 3 мінути Вест.
<P>— Важкою була дорога?
<P>— Йшли ми сорок днів, на щастя, морська хвороба мене не мучила, а от тільки моторошно було, коли перетинали протоку Дрейка. Тоді почався сильний шторм, до 10 балів. Судно кидало у різні боки. Здавалося, що нам вже звідти не вибратися. Падали то на один бік, то на інший. Але, слава Богу, все добре закінчилось. По дорозі проводив радіозв’язки в аматорському ефірі, мав багато цікавих контактів, наприклад, із нашим футболістом та радіолюбителем Сергієм Ребровим.
<P>— Що запам’яталося із зупинок дорогою?
<P>— Коли зупинилася в Буенос-Айресі, то на деревах побачив чималу кількість папуг різних видів. Вони там, як у нас горобці. Знайомі розповідали, що у цьому місті високий рівень злочинності. Утім, коли вийшли вночі пройтися, адже вдень спекотно, то навпаки — місто було тихим і спокійним. Ніхто на нас не нападав і сумки не відбирав. Люди з дітьми гуляли вулицями. Цікаво те, що якщо до них звертатися англійською, то вони не відповідають, а італійською (я трохи розмовляю), починають охоче спілкуватися. Це все пов’язано з військовим конфліктом, який виник за Фолклендські острови між Аргентиною та Британією. Хоча аргентинці досі Фолкленди називають “наші Мальвінські острови”. З обох сторін загинуло чимало військових. У центрі Буенос-Айреса є пагорб слави загиблим аргентинцям у цій війні. Я там був. Величезна і широка мармурова стіна, де викарбувані імена всіх загиблих військових. Цілодобово горить вічний вогонь і на варті постійно військові охоронці. Вмить мені пригадалась Москва, мавзолей, але тут навпаки — повага не до одного, а до тисяч загиблих….
<P>— Яке було перше враження, коли побачили Антарктиду?
<P>— Пам’ятаю, якось вийшов на палубу й бачу айсберг, повіяло прохолодою і стало світло. Пригадуєте казку “Снігова королева”? Така краса, що навіть і не передати, дух захоплює. Судно пливе, а поруч, рукою подати, лежать тюлені, морські леопарди. І не звертають уваги ні на що. Дика природа!
<P>- об’єм антарктичного льоду складає 60 мільйонів квадратних кілометрів, що відповідає 600-річному стоку всіх рік Землі
<P>- середня товщина льоду 1786 м, максимальна — 4744 м
<P>- полюс холоду відомий мінімальною на Землі температурою (89,2 градуса морозу за Цельсієм)
<P>- на континенті і прилягаючих островах постійно діють 34 антарктичні станції, в тому числі і українська — “Академік Вернадський”
<P>— Пам’ятаєте перший день?
<P>— Насамперед, ми розвантажували судно — 160 тонн вантажу та 180 тонн солярки. Допомагали нам у цьому наші колеги, які поверталися із зимівки додому. Там діє принцип ліктя та плеча. Тобто, всі один одному допомагають, виручають та піклуються. Того дня дуже втомилися.
<P>— І як почувалися в іншому кліматичному поясі?
<P>— Знаєте, було таке враження, що я тут прожив усе життя.
<P>— Ким ви там працювали?
<P>— У мене було кілька посад на станції “Академік Вернадський”. Працював менеджером зв’язку, завідуючим поштовим відділенням ст. “Академік Вернадський”, заступником і помічником станційного лікаря. Приймав хворих, підмінюючи станційного лікаря, брав проби крові для визначення стану здоров’я зимівників.
<P>— Проводили, певно, і наукові дослідження?
<P>— Звичайно. Постійно кілька годин ходив на лижах по острову та припайних кригах взимку. А навесні — найгарячіший час маршрутних робіт для біологів та зоологів. Проходить досконале обстеження та дослідження узбережжя острова та смуги припайної криги. На крайці криги можна зустріти тюленів-крабоїдів, морських леопардів, на берегах заток — великі групи пінгвінів, крачок, чайок, капських голубів, футляроносів, гігантських буревісників. А свої враження та деякі дослідження виклав у книзі “Антарктида — шостий континент”, яка вийшла у 2002 році.
<P>— Який розпорядок дня мали?
<P>— Підйом, водні процедури. Сніданок, робота, обід, робота, вечеря, вільні години. А от у суботу ми відпочивали. Від англійців залишилася традиція — урочиста вечеря. Одягали смокінги, костюми, грали в шахмати, більярд. Кухар готував вишукані страви. Одного разу зав’язав собі краватку по-іншому, то потім хлопці теж намагалися вирізнитися. А ще знайшов кістку від тюленя та й зробив у вільний час люльку з неї і червоного дерева. То колеги теж почали щось майструвати. Адже зроблене своїми руками завжди ціниться…
<P>— Що запам’яталося найбільше?
<P>— Кожен день із 365 був цікавим та неповторним. Якось, у п’ятницю, був повний місяць, хлопці покликали мене і кажуть, дивися. Я й поглянув, а він такий гарний, великий. Вони знову до мене: “Ти не туди дивишся, обернися”. Як повертаюся, а там у небі таке сяйво різнокольорове. Спочатку подумали, що, може, то англійці щось у небо запустили. Але це було з іншого боку. Взяли карту, виявляється, там лишень дика природа і пустеля. Отож виходить, що це був неопізнаний літаючий об’єкт. Хотів сфотографувати — закінчилася плівка. Взяв нову. Знову спробував, розрядилися акумулятори. Зарядив фотоапарат новими, зробив кілька кадрів. А коли проявляли плівку, то вони не вийшли, усі фотографії нормальні, а ці — засвітилися.
<P>— А що привезли звідти?
<P>— Привіз пінгвінів, законсервованих у формаліні. Двоє маленьких. Вони там загинули від переохолодження. Таке часто буває. Буду їх використовувати для наукових досліджень.
<P>— За домівкою дуже сумували?
<P>— Звичайно. Тим паче, що нечасто спілкувався з рідними. Коли повертався додому, був дуже щасливий. Спокійно та радісно було на душі. Дуже скучив за дружиною та донькою.
<P>— Рідні поділяють ваші інтереси?
<P>— Вони із розумінням ставляться до цього. І навіть донька Влада мріє стати космічним лікарем.
<P>— Хочете поїхати ще раз в Антарктиду?
<P>— Безумовно, але охочих вистачає. Якщо доведеться ще раз туди їхати — то збирати речі довго не буду! Як-то кажуть, хто один раз побачив Антарктиду, захоче повернутися туди знову.
<P><STRONG>Досьє </STRONG>
<P><I> Павло Михайлович Тарасович народився в 1970 роцi в м. Корці Рiвненської областi в сiм’ї робiтникiв.</I>
<P><I> У 1996 році закінчив Львівську академію ветеринарної медицини. За фахом — лікар ветеринарної медицини. Із 1996 по 1999 рік працював у рівненській фірмі лікарів та фармакологів “АРЦТ” провідним спеціалістом. </I>
<P><I> Із 1998 по 1999 рік займав громадську посаду голови обласної організації — Ліги радіоаматорів Рівненщини. Кандидат у майстри спорту. </I>
<P><I> Український полярник. Із 2000 по 2001 рік був членом П’ятої Української наукової антарктичної експедиції на посаді радиста-біолога, де проводив наукові дослідження для поповнення наукового фонду України. </I>
<P><I> Нині працює заступником начальника управління ветеринарної медицини м. Рівного. </I>
<P><I> Хобі — біологія, медицина, радіоспорт, сімейний відпочинок. </I>
<P><STRONG>Оксана МИРОНЧУК</STRONG>

Безкоштовна пошта @Rivne.com.ua

Адреса: @rivne.com.ua 
Пароль:
  Забутий пароль |  Нова адреса