Новини

Старих наркоманів не буває.

<P>Алкоголіків, наркоманів у нас прийнято вважати ізгоями суспільства. Одні їх бояться, інші шкодують, треті просто намагаються не помічати, мовляв, що вже поробиш. У реабілітаційному центрі при церкві Євангельських християн-баптистів до цієї категорії людей ставлення інше і саме воно допомагає людям заново народжуватися. Як відбувається звільнення від залежності і чому люди йдуть сюди, намагалася з’ясувати кореспондент “ГАЗЕТИ”.
<P>Переді мною стрункий 20-річний юнак Петро. Важко уявити, що це — колишній наркоман. Колишній? У такому віці? Так. І це, за словами керівника центру Олександра Одимчука, не дивина:
<P>— Працюючи з наркозалежними вже багато років, помічаю тенденцію омолодження наркоманії. Тому наймолодшому колишньому наркозалежному у нас двадцять років. — А скільки найстаршому? — цікавлюся.
<P>— Наркомани не бувають старими. Сьогодні у нашому центрі найстаршому підопічному Сергію 44 роки. Із них 21 рік провів у в’язниці. Але для нас це не має значення, бо кожна людина створена за подобою Божою і Бог її любить. Коли людина приходить до нас — бачить, що ми її теж любимо, вислуховуємо.
<P>[vrezka=Мовою цифр] – 107 тисяч наркоманів зареєстровано по лінії МВС, проте реально наркозалежних у 10-15 разів більше, тобто понад 1 млн.
<P>- 95% — це молодь у віці від 15 до 30 років
<P>- 97% наркоманів вперше спробували наркотик з 12 до 20 років
<P>- Кожен п’ятий наркоман — жінка
<P>- Дев’ять із десяти повій — наркоманки
<P>- Приблизно 60 тисяч людей щорічно гине від наркоманії
<P>- Тільки два відсотки наркоманів виліковуються. Інші 98% — гинуть, в основному, не досягнувши 30 років
<P>- До 2008 року 500 000 українців можуть померти від СНІДу
<P>- Якщо ситуація кардинально не зміниться, то до 2015 року від населення України залишиться п’ята частина.
<P>(За даними АХЦР)[/vrezka]
<P>— Я сам ніколи не зміг би звільнитися від наркотичної залежності, — вступає у розмову Петро, уродженець Луцька. — Пробував це багато разів, тікаючи від своїх друзів, від самого себе. Три роки я жив, як у пеклі: були сльози батьків, міліція, страшні ломки. Гидко й згадати оте, колишнє життя. Старший брат мій працює на телебаченні, батьки ним гордились, а я був їхньою каторгою… Я їздив у село до родичів, де пробував не колотися, не палити. Працював фізично, але думки про наркотик не покидали мене, я був як підневільний раб. І тільки повертався у Луцьк, першого ж дня знову коловся. Крім дози мене нічого не цікавило.
<P>— А як же ви із Луцька сюди потрапили? — запитую.
<P>— Мій товариш Олексій проходив реабілітацію в такому ж центрі в Острозі. Він розповів мені про своє звільнення. Знаючи, що медицина безсильна мені допомогти, вирішив послухати Олексія. У центрі я знайшов порозуміння. Було важко, але тепер моє життя стало зовсім іншим. Радію, що спокійно засинаю і прокидаюсь. Рівне стало моєю сім’єю, а в Луцьк я їжджу як у гості.
<P>— І друзів нових знайшли серед ровесників?
<P>— І не тільки. Я із задоволенням спілкуюсь з бабусею Дариною, і зі старшими чоловіками, які мали такі ж проблеми. А взагалі тепер хочу допомогти своїм друзям у Луцьку знайти нове життя.
<P>Того дня центр реабілітації проводив день домашньої праці. Це одна із форм роботи центру, коли збираються колишні залежні, люди, які зараз живуть із цією проблемою. Дорогою пан Олександр ділиться проблемами центру.
<P>— Завдяки нашій роботі сотні людей звільнились від залежності. Але це праця не одного дня — вона потребує систематичності, часу. На жаль, у нас немає підтримки з боку держави. В Америці такі центри мають державне фінансування. Навіть аналізи у Рівному для наших підопічних — іногородніх (а таких у нас багато) не хочуть робити. Доводиться їздити у Луцьк, там це коштує значно дешевше.
<P>— Напевне, у вас ця робота займає багато часу?
<P>— Колись я мав свій бізнес, був директором підприємства — маю вищу освіту. Але не шкодую про те, що залишив це в минулому. Я дев’ять років палив, кидав з десяток разів, та марно. Тільки прийшовши до Бога, одного ранку відчув, що можна жити і без цього. Тому якщо кажуть, що тютюнокуріння легше позбавитись, то це не завжди так.
<P>— А чи є серед ваших підопічних дівчата, жінки?
<P>— Так, у нас це окрема група. Взагалі дівчата швидше звикають до згубних пристрастей, напевне, тому що у них організм слабший.
<P>Діставшись місця, знайомлюсь із присутніми. Усі посміхаються, спілкуються між собою на різні теми. Серед них чорнява симпатична дівчина з обручкою на руці. Познайомились. Олена, медик за фахом, розповіла, що була заручницею наркотиків чотири роки. Коли проходила реабілітацію, жила у сім’ї, яка допомогла витримати, змінитись, зрозуміти справжній сенс життя. Її чоловік — теж колишній наркозалежний, проходив реабілітацію в Острозі. Нині Альона — керівник жіночої групи центру і працює з такими, якою сама була колись. — Фізичну залежність зняти не дуже важко, — розповідає вона. — Важко зняти психологічну, адже жінки більш недовірливі.
<P>Олександр — міцний, високий хлопець приїхав у Рівне з Одеси.
<P>— Я дуже сильно пив. За півроку я тричі потрапляв в аварії, помер мій дід, батько, — розповідає він. — Я не розумів, що це Бог дає мені підказки, щоб я схаменувся. Якби я не приїхав сюди, помер би вдома від ломки. Сам би не справився з лихом, яке пожирало мене. Знаю, що й лікарі мені не допомогли б. Я читав про те, що навіть експерименти із видалення частини мозку алкоголікам, який відповідає за насолоду, успіху не принесли. У мене була дуже відповідальна робота, а моя мама навіть не здогадувалась, що зі мною відбувається…
<P>У Руслана з Новограда-Волинського була така ж проблема. А ще — фанатична любов до футболу. Каже, що ця пристрасть могла примусити його забути про все на світі — дружину, маленького сина. Сьогодні він спокійно розповідає про першу поразку української збірної. Руслан чудово грає на гітарі, супровід якої єднає у пісні дорослих чоловіків. Вони розповідали про свою роботу у таборі в Олександрії, ділились особистими проблемами, радощами.
<P>Того дня до рівнян у гості приїхали друзі із Запоріжжя. Один із них, Олег працює в такому ж тамтешньому центрі вже шість років.
<P>— Самостійна боротьба з наркотиком — це як стрижка газонів. Підстриг, а він знову виріс, — пояснює пан Олег. — Поки корінь не вирубаєш, доти і ростиме. То у нас корінь — це спосіб життя. Поки не зміниш його докорінно, доти й будеш залежним.
<P>Поки чоловіки спілкувалися між собою, читали Біблію, до них приєднались ще кілька їхніх товаришів. Вони привели з собою двох чоловіків напідпитку. Їхні “коментарі” Біблії, м’яко кажучи, вражали необізнаністю. Реакція завсідників, проте, на це була дуже тактовною, спокійною. Спілкування з гостями було схоже на урок, який проводять мудрі вчителі. Цікаво було б побачити їхніх учнів через рік.
<P><STRONG>Олена ТОЛОЧИК</STRONG>

Безкоштовна пошта @Rivne.com.ua

Адреса: @rivne.com.ua 
Пароль:
  Забутий пароль |  Нова адреса